russia.abroad.1917-1945 

 

 

Фотоархив | Библиотека | Acta Rossica | Энциклопедия Зарубежной России | Форум 

Сергій Ткачов - Російський театр у міжвоєнній Польщі [1]

[prev. in:] Slavica Tarnopolensia 7, 2000; s. 117-131.


 

Росіяни в Польщі намагалися створити власні культурно-освітні організації, навчальні заклади, періодику. Ефективність їх діяльності залежала від компактності проживання в окремих регіонах і чисельності російських колоній в Польщі. Поза конкуренцією була Волинь. Специфікою культурного життя було те, що тут діяли російські, українські, жидівські професійні акторські трупи, тимчасом як польське театральне мистецтво тільки зароджувалося з аматорських гуртків при гімназіях чи станціях пожежної охорони.

У Луцьку на початку 1922 р. в народному домі відбулося перше організаційне засідання польського Товариства любителів сцени і музики. Його учасники відмітили необхідність створення власного театру в воєводському центрі. Представник влади поінформував присутніх, що ця позиція підтримується державою. Президія ради міністрів Польщі вже виділила на це відповідні кошти. Перші півтора мільйони злотих з департаменту культури надійшли до Луцька вже 19 березня, з свого боку воєводство додало два мільйони[1]. Але як виявилось, гроші не були вирішальним фактором у створенні польського театру на Волині. Його вимагали численні урядовці, яких присилали на роботу у нові східні воєводства, його вимагали польські осадники, яких щедро наділили землею на Волині, але театр не міг виникнути без акторів, для яких Волинь залишалась глушиною. Тому східні воєводства протягом першого десятиріччя польської держави залишалися Меккою російської Мельпомени.

Російськими театральні трупи можна було назвати так тільки за репертуаром, а не за етнічним походженням акторів. Більшість з них були жидами-вихрестами. Про гастрольну діяльність театрів національних меншин (російських, жидівських, українських) свідчать звіти воєводських відділів безпеки. Польські спецслужби пильно стежили за осередками культурного життя як легальними формами прояву суспільної активності меншин.

У Рівному, незважаючи на буремні роки революцій і війн, продовжувалось культурне життя. Місцеві трупи тільки поповнювались акторами Москви, Петрограда, Києва, Одеси, які потрапляли на Волинь з хвилями чергової влади або армії.

Мешканці міста при бажанні навіть могли обирати як провести свій вечір з широких пропозицій насиченої культурної програми. На вулицях міста їх закликали афіші польською, російською, жидівською, українською, чеською мовами. Центром вистав у Рівному став театр Зафрана, попередній продаж білетів здійснювала аптека Сандберга.

Літом 1921 р. в театрі Зафрана виступала трупа російських акторів Миколи Гриневського. Провідні ролі виконували З. Кел­чевска, Горяїнов і Соколов. Глядачам пропонували найкращий твір Леоніда Андрєєва «Анфіса». В перший день осені творча інтелігенція міста відзначила в театрі ХХ річний ювілей Гриневського.[2] Натомість, любителі силових мистецтв мали змогу цього дня побачити в залі кінотеатру «Новий світ» грандіозний римсько-гладіаторський виступ. Афіши обіцяли небачені номери зі світу важкої атлетики й спорту у виконанні знаменитих чемпіонів Сорокіна та Богатирьова. У фіналі вечора чемпіон світу Богатирьов і чемпіон Петрограду Сорокін мали показати матч французької боротьби. Весь вечір виступи супроводжував оркестр 44 стрілецького полку.[3] Атлетична імпреза припала до вподоби рівненським глядачам і вже через тиждень перед заходом сонця до кінотеатру «Новий світ» знову поспішали відвідувачі. Крім самих чемпіонів, які обіцяли продемонструвати багатирську силу, спритність і красу статури, у вечорі люб’язно погодились виступити колишній київський актор Іван Руденков. Він читав між виступами атлетів оповідання зі свого репертуару в супроводі скрипаля-віртуоза Беруля. В тому самому жанрі виступав цього вечора і відомий рівненчанам В. Єлецький. Борці демонстрували роботу з гирями, живою вагою і живою каруселлю, розривали ланцюги і розгризали монети, показували диковинний індійський бокс. Зрозуміло, що їм потрібен був час на відновлення сил. Перерви заповнювала характерними танцями пані Соколова, салонний жонглер Бенедетті та партер-акробати брати Берг. Усім цим дійством керував конферансьє Б. Борисов[4].

У листопаді в місті з’явилась драматична трупа під керівництвом Кельчевської. Колектив складався з 25 акторів, які у театрі Зафрана 17 листопада запропонували глядачам «Мадам Сен-Жен» і «Затоплений дзвін». Режисуру здійснив А. Горяїнов. У репертуарі цього театру були ще вистави «Обрив», «Діти Ванюшина», «Павло І». Як обіцяли афіши , на сцені можна було побачити розкішні костюми з Віленського міського театру.[5]

Для ілюстрації пропоную своєрідну ретроспекцію культурного життя Рівного від середини до кінця січня 1922 р.

У приміщенні кіно «Новий світ» 15 січня 1922 р. лекцію «Комуністична евдемонологія (наука про щастя)» запропонував М. Тхоржевський. Лектор традиційно почав з огляду подій в Росії, починаючи з днів жовтневого перевороту, зупинився на еволюції теорії та практики комунізму. Наслідки змін проілюстрував на сучасному стані російської торгівлі, промисловості, хліборобства. Пан М. Тхоржевський дав оцінку трансформаціям в соціальному поділі суспільства, як особливість розвитку російського суспільства було відмічено пробудження релігійності серед представників усіх віросповідань. Все це за висновком лектора мало призвести до банкрутства комунізму. Після антракту глядачам запропонували концерт Станіслави Вальчевської у супроводі Бориса Дайчмейстера. Виконувались твори Карловича, Монюшка, Офенбаха, Бізе та Феррато[6].

А вже наступного дня в театрі Зафрана відбувся бенефіс актора і режисера Олександра Горяїнова. Давали сцени з «Кари і злочин» Ф. Достоєвського у восьми діях. Одну з ролей виконувала Зінаїда Келчевська, що, як повідомляли афіші, перебувала в Рівному на гастролях. Щодо афіш, то ще одним важливим їх елементом, на який звертали увагу глядачі, був рядок «Зал театру добре напалений».

Театральних труп в місті було більше ніж пристосованих для гри сцен. Тому практикувалися виїзди до найближчих повітових містечок. Так, у Здолбунові 17-18 січня 1922 р. актори опереткової трупи під керівництвом П. Андрєєва-Трельського показали глядачам «Сильву» і «Короля, що веселиться»[7].

А в Рівному продовжувались гастрольні виступи З. Келчевської. Її ангажували для своїх вистав всі місцеві режисери та директори театрів. У бенефісі актора-директора Б. Мар­кевича, який відбувся 23 січня в російському театрі О. Манасевича, вона грала роль Анни Кареніної. Виставу у 5 діях за одноіменним твором Л. Толстого поставив О. Горяїнов[8]. Прощалася актриса з рівненськими глядачами останньою гастрольною роллю в «Дворянському гнізді». Вистава відбулась 30 січня в театрі Бронислава Маркевича[9].

А 27 січня в залі Варецького на користь малозабезпечених учнів рівненської гімназії давали бал-виставу актори театру Миколи Греля. Після комедії «Пречудовий тесть» глядачам запропонували танці[10]. Кінець січня 1922 р. знаменувався черговим концертом-лекцією. Цього разу під егідою президії секретаріату Антибільшовицької Ліги виступав «російський поет-літератор М. М. Брешко-Брешковський». Після лекції поета на тему «Радянський рай» Катерина Арцибашева виконала циганські романси, декламували вірші Зінаїда Кельчевська та Олександр Горяїнов, Марія Маріні та Олександр Кудрявцев танцювали, з власним репертуаром виступили Катерина Маслова й Олександр Баронський, уривки з оперет проспівав Мойсей Рудинов. Увесь вечір за роялем був Віктор Сирота[11].

У насиченому культурним життям календарі першого місяця зими 1922 р. тільки 30 січня сталася вимушена перерва. В далекому Римі хоронили Папу Бенедиктина XV і власті по всій Польщі заборонили будь-які розваги. В подальші події культурного життя Рівного вплелася пригода, що сталася в сусідньому Тарнопільському воєводстві.

Ще в лютому 1922 року розпочала свою діяльність у Тернополі російська опереткова трупа. Вона у повному складі в грудні 1921 р. перейшла радянсько-польський кордон поблизу містечка Скала.

Почали актори з благодійної акції, яка мала сформувати прихильність до них з боку місцевої польської громадськості. Після загальнодержавного звернення варшавського Комітету допомоги полоненим, тернопільське староство попросило директора місцевого «Koła Polek» пані Фоглову зібрати пожертви на цю акцію. Свої послуги запропонували російські актори. Як писала тернопільська газета «Głos Polski», «треба із вдячністю вказати на гарним приклад благодійності, який дав нам симпатичний ансамбль російських акторів з панами Княжичем, Курським, Горєвим, пані Росинською та ін., які на заклик відгукнулися 25 % виручки від оперети «Граф Люксембург», хоча самі знаходяться у важкій фінансовій скруті яко біженці з більшовицької Росії. Представники цієї трупи панове Княжич і Курський особисто принесли рахунок з виручки вистави і відрахування від неї у фонд Комітету, що склали 43746 марок»[12].

Але прихильності серед тернополян-поляків актори цим не заробили. В тому ж номері газети обурений кореспондент на хвилі враженого патріотизму задавався питанням «Чи замовкне на кінець російська муза на тернопільській сцені?»

«Тривалий час вже грає російська трупа, яка перейшла майже два місяця тому кордон. До сих пір ця трупа дала декілька десятків вистав, а в трьох останніх урочисто попрощалася з публікою. Зараз знову розпочинає свої виступи прем'єрою. Ми не хочемо підозрювати ні в чому поганому членів цього російського колективу, що втік з більшовицького пекла. Навіть схильні ризикнути ствердженням, що маємо справу з більшовицькими жертвами від мистецтва. Але як би там не було, не можемо надалі толерувати російське театральне мистецтво, не можемо цього дозволити, бо те, що можна стерпіти як виняток, стало правилом: гастрольний виступ перетворився у постійний тернопільський театр. Дивно, що російські вистави, які ставляться доволі часто, користуються не знаним ще в нас масовим успіхом. Чи варто це віднести тільки до високого рівня російських акторів? Сумнівно. Врешті-решт досить російської музи! Чекаємо від наших властей, що вони не дозволять продовжити вистави, а від «Соколу», що він не буде надавати для цієї мети свій зал»[13].


next


[1] Głos Wołyński, 1922 — 22.01.

[2] Державний архів Рівненської області (далі — ДАРО). — Ф.30. — Оп.18. — Спр.409. — С.107.

[3] ДАРО. — Ф.30. — Оп.18. — Спр.409. — С.136.

[4] ДАРО. — Ф.30. — Оп.18. — Спр.409. — С.164.

[5] ДАРО. — Ф.30. — Оп.18. — Спр.409. — С.223.

[6] ДАРО. — Ф.30. — Оп.18. — Спр.406. — С.27.

[7] ДАРО. — Ф.30. — Оп.18. — Спр.406. — С.30.

[8] ДАРО. — Ф.30. — Оп.18. — Спр.406. — С.103.

[9] ДАРО. — Ф.30. — Оп.18. — Спр.406. — С.169.

[10] ДАРО. — Ф.30. — Оп.18. — Спр.406. — С.202

[11] ДАРО. — Ф.30. — Оп.18. — Спр.406. — С.138, 143.

[12] Głos Polski, 1922— 5 lutego, s.2.

[13] «Głos Polski», 1922 — 5 lutego, s.3.


  Rambler's Top100 copyright © 2001 by mochola, last updated December, 25th Y2K+2, best with IE5.5 1024x768px, 10 sec over 56.6 bps