Сергій Ткачов - Російський театр у міжвоєнній Польщі [3]

[prev. in:] Slavica Tarnopolensia 7, 2000; s. 117-131.

У Кременці статут російського драматичного гуртка було затверджено 27 жовтня 1927 року[1]. Керував ним Павло Юденич. З тих небагатьох документів, які зберігаються в Тернопільському архіві, відомо про постановку 13 листопада 1927 р. «Женитьбы» М.В. Гоголя в Почаєві, а 17 листопада оперети «Павел Иванов» в Кременці, новорічні вистави[2]. Гастролювали в Кременці і актори Львівської опери, в репертуарі яких були романси Рахманінова, Гречанінова, арії з російських опер. У лютому 1927 р. в Кременці були розвішані афіші про приїзд Олександра Вертинського, але концерт не відбувся. Варшавські власті заборонили відомому співакові виїзд на «креси» і обмежили термін візи на перебування в Польщі. Сам співак згадував, що раніше він більш-менш легко отримував візи і «право праці» на декілька місяців. Але з часом діставати дозвіл ставало все важче, навіть йому — улюбленцеві варшавської богеми, польської політичної еліти. Офіційним мотивом відмови було те, що іноземні актори «вивозять гроші» за кордон, в той час як серед польських акторів шириться безробіття. Але від Вертинського, грамплатівки якого у хвилини відпочинку любив слухати сам маршал Пілсудський, не приховували дійсну причину обмежень. Головна причина нібито полягала у «Спілці польських артистів», яка була проти: вона не хотіла конкуренції ані моральної, ані матеріальної. Проте для Олександра Вертинського це був занадто наївний довід: «Мене завжди дивувало це, нібито від того, що польська публіка, яка була позбавлена можливості послухати Гофмана чи Кубелика, кинеться на допомогу безробітним акторам і віддасть їм гроші, які вона збиралась витратити на знаменитостей… Немалу роль грала інша причина. Вона торкалась, головним чином, нас, російських акторів, особливо мене. Справа в тому, що так звані «креси», тобто територія, що раніше належала Росії, була під великим впливом росіян. Частина населення взагалі не говорила по-польськи і жила своїм чисто російським укладом. Ось тут і крилася справжня причина.

— Ми полонізуємо наше російське населення, а ви, коли приїжджаєте, його русифікуєте, — сказав мені відверто один великий польський сановник»[3].

У Волинському воєводстві на початку 1929 р. гастролював театр Ніни Перацької. З 7 по 16 січня актори дали вистави у Кременецькому повіті[4], з 25 січня по 3 лютого гастролювали у Любомлі, а 20 лютого театр переїхав до Володимира-Волинського[5], звідти у Здолбунів. Гастрольний календар російських театрів можна звести у таблицю.

Своїм професіоналізмом з поміж усіх російських театрів вирізнявся ТАРД. На одному із засідань Верховної ради Р.Н.О. в 1927 р. було вирішено об'єднати всі акторські сили, які опинилися в Польщі. Офіційним театром Р.Н.О. намагалась стати театральна трупа «ТАРД»[6] з Рівного під керівництвом Леоніда Скіпітрова-Ніколаєва, яка була заснована в 1924 р. Цей театр об'їздив з гастролями всю Волинь, правда, деколи на перешкоді ставали польські власті, що вимагали концесії на діяльність. У репертуарі цього театру в сезоні 1931 р. були вистави «Раба любви», «Царь Иван Грозный», «Квадратура круга», «Икс, Игрек, Зет», «Жизнь человека», «Женщина и ложь», «Идиот», «Дьявол»[7]. Театр Шубіна в цьому самому сезоні пропонував глядачам «Без вины виноватый», «За стенами монастыря», «Я хочу ребёнка», «Зойкина квартира», «Муж, жена и любовник», «Женщина, которая убила», «За честь матери»[8].

У 1933 році цей театр уже з віленьською пропискою і під керівництвом Івіної-Скіпітрової з’явився в місті. На гастролі в Рівне театр привіз «Дні Турбіних», «Івана Грозного» та «Білогвардійці — Червоний блазень» авторства Чирикова[9]. Театральні трупи, що залишились у місті, змінили назви. Андрєєв-Трельський очолював польсько-російський театр «Веселий вечір», знову на афішах з’явився напис «Художні етюди». Театр мав ліцензії на гастрольні виступи польською і російською мовами у повітах волинського, тернопільського, львівського і станіславського воєводств[10]. У Здолбунові в літній сезон 1933 р. працював колектив під назвою Російський театр артистів Здолбунова. Серед його членів п’ятеро мали польське громадянство, а шестеро залишалися особами без громадянства. Служба, що відповідала за культуру в повіті, відзначала гарний виконавський рівень гри при поганому матеріальному становищі театру. Давали здолбунівські актори класичну «Без вини винний».

На початку 1932 р. рівненські актори спробували розважити нудьгуючих ранніми лютневими вечорами міщан і трохи підзаробити. На афішах з’явилася гротесково грізна назва концерту «Великий переворот в музиці». Натомість ті, що прийшли ввечері 9 лютого в зал театру Зафрана, аби стати свідками цієї події, мали змогу насолодитися виконанням на балалайках творів з народно-популярного репертуару. Запальна музика, димлячий самовар на сцені і запах чаю, що розтікався по теплому залу, врешті-решт сподобались глядачам і вони якось забули про обіцяний переворот, а просто відпочили як колись — в старі добрі часи. Палки оплески зірвали Н. Лазаріна (альт) і Є. Дубровін (бас-баритон) за виконання пісні «У самовара»[11].

У кінці 30-х років театральне життя російської громади в Польщі поступово згасало.